У Хмельницькому відбулася прем’єра вистави «Синьйор на мільйон» за твором італійців Джуліо Скарначчі та Ренцо Тарабузі «Моя професія – синьйор з вищого світу». Режисер-постановник вистави – головний режисер Миколаївського академічного театру Євген Курман. Яким і для театру, і для глядачів став минулий воєнний рік та що планують зробити найближчим часом, розповів директор Хмельницького академічного музично-драматичного театру ім. Михайла Старицького Андрій Ковальчук.

- Режисер-постановник вистави «Синьйор на мільйон» Євген Курман – досвідчений режисер. Не менш досвідчений і головний режисер Хмельницького театру Дмитро Гусаков. Де він?

- Дмитро Гусаков з перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну вступив до лав Територіальної оборони. Зараз він служить у Збройних Силах України і захищає нас. Зазначу, що ми маємо можливість працювати, творити і тримати культурний фронт тільки завдяки нашим хлопцям на передовій. Та й Хмельницький у відносній безпеці тільки тому, що фронт тримається і ми перемагаємо ворога. Один із цих хлопців – наш головний режисер Дмитро Гусаков, якого ми постійно підтримуємо. Ми завжди на зв’язку. Дмитро номінально є головним режисером. Так, він не може бути присутнім на репетиціях, ставити постановки, займатися операційною діяльністю, якою до цього займався. Але стратегічні питання ми вирішуємо тільки з ним.

- 25 лютого 2022 року на сайті Хмельницького театру було оголошено про те, що театр тимчасово припиняє свою роботу.

- Вся Україна завмерла. Завмерла після вторгнення і в театральному мистецтві. Зрозуміло, що ми не могли думати про театр і про вистави. Ми могли думати тільки про допомогу нашим Збройним Силам. Хто плів сітки, хто варив, хто ліпив вареники – ми працювали в різних напрямках. Кожен актор, кожен працівник театру був задіяний. Чим безпосередньо займався театр? У перший місяць дуже плідно працював рекрутинговий центр з набору у добровольчий батальйон, територіальну оборону, тому що бажаючих було дуже багато. Театр розташований у центрі міста, усі добре знають цю локацію. Практично цілими днями тут працювали люди. Крім того, у приміщенні театру був Червоний Хрест, там людей навчали надавати першу медичну допомогу. Пізніше, у квітні, відкрився гуманітарний штаб. Пішла масова гуманітарна допомога. У фойє на першому поверсі відкрився так званий театральний бутик, де по 500-700 переселенців щодня забезпечували усім необхідним. До сьогодні, уже рік поспіль, гуманітарний штаб працює.

- А коли почався театральний сезон 2022 року?

- 27 березня, до Міжнародного дня театру, практично рік тому, ми вирішили влаштувати благодійний захід – показати для наших діток виставу «Пік, Пак, Пок» за мотивами твору «Троє поросят». Було багато дітей-переселенців, і ми розуміли, що для них потрібен якийсь контент цікавий. Саме у березні ми й розпочали благодійні вистави. У квітні колективом ми прийняли стратегічне рішення: будемо збирати кошти на автомобіль для захисників. Якщо не зможемо зібрати усю суму, то намагатимемося зібрати левову частку необхідних коштів. Для цього ми провели п’ять вечірніх вистав. Зала була практично повна. Вистави були безкоштовними, але глядачі задонатили майже 200 тисяч гривень. Ми долучилися до фонду Леся Подерв’янського і ще кількох дружин бійців нашої тероборони і спільно придбали автомобіль. Передали його у Слов’янськ захисникам, серед яких – і наш колега Дмитро Гусаков. Якщо не помиляюся, то уже майже рік той автомобіль цілий, служить, як кажуть, вірою і правдою нашим хлопакам, нашим Збройним Силам і врятував багато життів.

- Театру без глядачів не буває. Як змінилася глядацька аудиторія театру протягом року, що минув?

- Люди приїхали з театральних міст. Здебільшого це були жителі Київщини, Харківщини, Миколаївщини, Херсонщини. Це глибоко театральні міста. Ми отримали тільки позитивні відгуки від них після перегляду наших вистав. Вони активно долучалися як до збору коштів, так і до обговорення вистав. Точно знаю, що така традиція у Харкові і Миколаєві точно є – після перегляду нової вистави глядачі обговорюють її. Ми вручали персональні запрошення на вечірні вистави тим внутрішньо перемішеним особам, які приходили до гуманітарного штабу. Ця робота велася постійно і ведеться до сих пір. Наша основна місія – це арттерапія, театральна терапія для наших глядачів.

- Ваше бажання це зробити ви втілили у виставі «Маріуполь #надія на світанок». Вона дещо неформатна як для Хмельницького. Розкажіть про виставу в укритті.

- З відкриттям сезону 2022-2023, у вересні, завідуюча літературним відділом нашого театру Марина Бортник-Гулевата, авторка багатьох п’єс, написала п’єсу «Маріуполь #надія на світанок». Вона поставлена у нашому бомбосховищі. У тимчасовому прихистку, в укритті відбулася прем’єра вистави. Там кожен маріуполець намалював свою надію, надію на світанок, на те, що він повернеться у Маріуполь, місто буде відбудовано. Маріуполь – це однозначно Україна.

- Авторка вистави про Маріуполь і маріупольців зазначила, що важливо не грати на почуттях, а викликати емоції, вистава не повинна стати тригером для глядачів. Вдалося це робити?

- Вистава тригером не стала. Судячи з коментарів глядачів після вистави, вони були вдячні. Ми не грали на почуттях. Ми розуміли, що це наша загальна всеукраїнська біда. Ми намагалися буди максимально близькими до реальності. Тому це не тригер, це наша родзинка. Я не знаю, чи ставив ще який театр саме таку тему про Маріуполь, але тоді, у листопаді, ми були єдині.

- Не зважаючи на те, що Херсонський академічний театр ім. М. Куліша опинився в окупації, щорічний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», який до цього проходив у Херсоні, відбувся. Чи брав Хмельницький театр участь у фестивалі і яким чином?

- Справді, на самому початку повномасштабного вторгнення Херсон був окупований. Мій колега Олександр Книга, один з найвпливовіших, найпрофесійніших директорів театрів, яких я тільки знаю, був змушений через окупацію виїхати з Херсону. Перебуваючи у Львові, він організував XXIV щорічний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії -2022». До участі були запрошені більшість театрів країни, які мали змогу працювати на той час. Фестиваль проходив у дещо новій формі – він проходив онлайн. Ми грали виставу на сцені, ми робили стрім, пряму трансляцію вистави у рамках фестивалю . Ми зіграли виставу «Кайдаші». Це був наш невеликий внесок у підтримку Херсону, Херсонського театру і його генерального директора Олександра Книги. Підводячи підсумки «Мельпомени Таврії-2022» у вересні, Олександр Книга зазначив, що у фестивалі взяло участь 56 театрів з 12 країн. Це колосальна підтримка.

- Які плани має Хмельницький театр на 2023 рік? Сподіваємося - рік Перемоги.

- Ми його так і назвали – рік Перемоги. У нас плани амбітні: ми намагатимемося поставити шість прем’єр. Також ми плануємо відкривати ще одну сцену, яка буде відрізнятися від стаціонарних сцен тим, що вона експериментальна і модульна. Вона може приймати форму кола, напівкола, квадрат. Така трансформація дасть можливість молодим режисерам, або й не молодим, але прогресивним, втілювати різноманітні режисерські рішення. Це буде експеримент. Ми не очікуємо, що вистава, поставлена там, сподобається кожному. Але режисерам потрібен простір, де вони зможуть реалізувати себе. Я гадаю, що у червні буде відкриття цієї сцени прем’єрою. Якою – поки не знаю, хто буде режисером – не знаю. Але як директор я мислю стратегічно: у червні має бути відкриття і крапка!

Авторка: Алла Самойленко.

Читайте також У Хмельницькому займалися скандинавською ходьбою та перевіряли стан здоров'я Туберкульоз помилок не пробачає. Інтерв'ю із Сергієм Василенком

Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

Джерело