Після дев’яти місяців війни цікаво поглянути на те, які тенденції відбуваються у ставленні росіян до російсько-української війни.
На початку війни багатьох шокувала кількість росіян, які підтримали напад на «братську» Україну та відмовлялися вірити навіть своїм родичам в те, що їх обманюють. Це засвідчило вміння режиму переконувати населення в існуванні загрози та завоювати довіру до влади, яка краще знає, як захищати Росію. В Україні через таку позірну одностайність навіть з'явився мем про «хороших русских», яких, мовляв, насправді не існує.
Українцям під обстрілами було важко розгледіти, проте в Росії були й інші дві групи: ті, хто засудив війну, а також такі, що не визначились, адже «не знали, де правда».
Важливо, що велика частина росіян, з тих які підтримують війну, не є її стійкими прихильниками. Багато з них мають сумніви, які з часом лише наростають. Проте навчені слідувати за режимом, вони скоріш пливтимуть за течією, підтримуючи своїх автоматично, ніж виступатимуть у ролі проактивних апологетів війни. Тому донесення іншої точки зору навіть до них має певний сенс.
Так само фактом є і наявність іншої Росії, яка засудила війну. Серед промовистих прикладів незгоди з агресією – позиція низки знакових чи навіть культових радянських та російських артистів, зокрема, Алли Пугачової, Андрія Макаревича, Юрія Шевчука, Земфіри. Яскравими антивоєнними піснями відзначився Максим Покровський. Як приклад, можна навести його нещодавну пісню «Гімн приречених (Гойда, орки!)». Кліп для неї намалював ще один російський митець, автор мультфільму «Масяня» Олег Куваєв, який перед цим створив і кілька антивоєнних серій свого культового мультсеріалу. Можна перераховувати й інших лідерів думок. Мільйони росіян проголосували в тому числі ногами, виїхавши з країни. Коли відомий молодіжний блогер Даня Мілохін, який поїхав з Росії, заспівав гімн України під час стріму, пропагандистка Скабєєва відреагувала: «Будемо вважати, спалив мости».
Між іншим, саме путінська пропаганда найбільше виграє від трактування ситуації так, ніби «всі росіяни підтримали війну». Їй вигідно, щоб прихильники миру та демократії відчували себе маргіналами, які в меншості.
Насправді розкол між z-патріотами і противниками війни з Україною посилюється з розвитком ескалації у війні. Наприклад, пропагандист Захар Прилєпін, «смотрящій за культурою» від партії війни, воює і з неправильними ліберальними митцями, які, на його думку, засіли на всіх керівних посадах у масовій культурі Росії. Таким парадоксальним чином письменник-бойовик долучився до тренду скасування російської культури (cancel culture).
У квітні, після того, як стало зрозуміло, що швидкого розгрому України не вийде, а війна переростає у затяжне протистояння, була заявлена ідея перезібрати Росію на основі мілітаризму. Мовляв, ті, хто проявить себе на війні з Україною, і стануть елітою оновленої Росії. Зрозуміло, що така перспектива подобається далеко не всім росіянам.
Попри очевидний розкол, путінському режиму поки вдається вдавати єдність. Згідно з оприлюдненою методичкою, пропаганда дає вказівку російським ЗМІ не лише називати українських військових бойовиками, а й просуває меседж, що росіян, які виїхали з Росії, треба висміювати, називаючи їх «переждунами» і «убежантами».
У зиму 2022/23 російське суспільство, навіть ті, хто підтримують війну, входить у стані сумнівів та невизначеності.
Щоденно реальність просочується крізь віртуальний світ путінської Росії. Наприклад, операція йшла-йшла за планом – але «не дійшла» і довелося відступати; мобілізацію оголошувати не будуть – але оголосили. Заклинання пропаганди на початку війни: «Ми не стріляємо по цивільних і несемо мир» змінилося на протилежне: «Гойда! Розіб’ємо всю інфраструктуру – заморозимо українців!».
Це викликає втому, нерозуміння мети війни, розчарування від влади, яка не досягла цілей. Проте існує і протилежна тенденція – чим більше втрат зазнає Росія, тим більше виникає «необхідність» перемогти: «щоб втрати не були марними». Це накладається на страх поразки та відчуття того, що ситуація йде не туди, куди слід.
При цьому, російсько-українська війна в умовах інформаційного взаємопроникнення через інтернет є унікальною. Думки зірок, які свого часу мали популярність серед російської аудиторії, частково чують і ті росіяни, які йдуть в фарватері підтримки війни.
Скільки серед росіян противників та прихильників війни?
В авторитарному суспільстві, яке однією ногою вже в тоталітаризмі, довіряти соціологічним дослідженням (навіть якщо його організатори незалежні від впливу режиму, чого також не можна виключати) може бути необачним. Люди бояться висловлювати свою думку. Можна припустити, що режим підтримує меншість, умовно 45%, а 55% виступає проти. Тоді завдання режиму – не допустити розголошення такої інформації.
Проте деякі тенденції ми можемо бачити за результатами, отриманими соціологами з російської кампанії Russian Field, довірившись їм з наведеними застереженнями. Рівень підтримки війни, як вже згадувалося, може бути завищений, бо противники схильні уникати опитувань.
Згідно з цими даними, починаючи з другої половини березня ставлення до війни у росіян суттєво не змінювалося. Лише на початку жовтня, після оголошення мобілізації, частка її прихильників, наприклад тих, хто не хотів би скасовувати «військову операцію», навіть якби у нього була така можливість, скоротилася з 55% до 51%.
Опитування цієї організації за 18-19 листопада однієї тисячі перехожих на вулицях Москви показує, що 45% москвичів оцінюють перебіг «військової операції» як успішний для російської армії. Але 36% сприймають ситуацію на фронті негативно. У порівнянні з дослідженням, яке проходило на тиждень раніше, 11-12 листопада, кількість скептиків зросла на 4%. 19% респондентів складно визначитись, або вони відмовилися відповідати на запитання. Найчастіше про невдалий перебіг кампанії говорять молоді респонденти 27-44 років – 40% опитаних. Частка прихильників зростає разом з віком. Зауважимо, що у російській столиці антивоєнні настрої поширені більше ніж в середньому по країні.
Близько третини опитаних мешканців Москви (37%) скасували б рішення про початок «військової операції» на території України, якби повернулися в минуле. 45% не стали б цього робити, ще 18% не можуть або відмовилися відповідати. Проте за тиждень, 18-19 листопада, частка тих, хто скасував би рішення Путіна, зросла на 3%, а тих, хто «не скасував», стала меншою на 4%.
Згідно з опублікованими даними соціологів, у Москві 60% опитаних тією чи іншою мірою довіряють командуванню російської армії, а 28% не довіряють. Для порівняння зазначимо, що в Україні рівень підтримки ЗСУ складає 95%.
Більша частка респондентів із Москви у вікових групах від 18 до 44 років, згідно з даними Russian Field, виступає за мирні переговори.
У Москві більш ніж половина респондентів (56%) не готові матеріально підтримувати армію. 40% готові матеріально забезпечувати армію і 15% відповіли, що вже допомагали армії.
Понад половини опитаних в Москві (55%) не довіряють офіційним даним про втрати російської армії, а навпаки вірять – 35%.
Показово, що в опитуваннях наприкінці липня та на кінець вересня більшість респондентів (від 60% до 75%) підтримала б будь-яке з двох рішень Путіна – і новий наступ на Київ, і зупинку війни та укладання миру. Понад третина при цьому голосувала і за перше, і за друге рішення одночасно. Це підтверджує, що росіяни привчені підкорятися правлячому режиму.
Розкол між z-патріотами і противниками війни з Україною посилюється з розвитком ескалації у війні
Дослідники з Russian Field у звіті за жовтні так пояснюють, чому зміна ставлення до війни відбувається напрочуд повільно. «Думка про війну змінюється лише серед небагатьох і лише внаслідок серйозних потрясінь, що зачіпають фундаментальні уявлення громадян про державу, суспільство, справедливість тощо. Зміна поглядів на «військову операцію» для багатьох означає визнання своєї неправоти протягом досить довгого часу. Часом це пов'язано з сильним почуттям провини та страхом зіпсувати стосунки зі своїм оточенням. Цим питання про події в Україні принципово відрізняються, скажімо, від питань про особисте фінансове становище, побоювання щодо перспектив економіки чи підтримки політиків. Говорячи про військові дії з респондентами, ми торкаємося питань, важливих не тільки для їхнього майбутнього, але й для їхньої ідент
Джерело
